В епоху Старого Заповіту вважалося, що діти – це особливе Боже благословення. Якщо Бог давав ізраїльській сім’ї багато дітей, то таким чином виконував обітницю, яку дав Аврааму: «А Я виведу з тебе великий народ» (Буття 12, 2). А що, коли жінка не могла мати дітей?

Якщо жінка не народжувала дітей, то їй у давньому Ізраїлі доводилося доволі важко, адже бездітність і безплідність вважалися ПОЗБАВЛЕННЯМ ЧИ ВІДСУТНІСТЮ БОЖОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ. Коли чоловік помирав, не залишаючи по собі потомства, то один з його братів мав одружитися з вдовою, аби вона народжувала дітей. Первенець від такого ШЛЮБУ ЗІ ШВАҐРОМ (ДЕВЕРОМ, ШУРИНОМ) (левіратний шлюб) вважався сином померлого брата і носив його ім’я; він, таким чином, посідав місце померлого батька в сім’ї.

Якщо брат померлого відмовлявся одружуватися з вдовою, то жінка могла звернутися до старійшин, які біля міських воріт вершили над ним суд. Чоловіка, який відмовлявся, ставили перед жінкою, яка знімала з нього одну з його туфель. Якщо вдовою ставала безплідна жінка, то вона ВТРАЧАЛА НАДІЙНИЙ ЗАХИСТ. Бо не могла успадкувати майно свого чоловіка, а шлюб із шваґром (шурином) не був для неї вирішенням проблеми. Безпліддя оберталося ВЕЛИКОЮ ЗАГРОЗОЮ для сім’ї та забезпеченню у старості. Однак Бог навіть безплідним жінкам дарував дітей. Деякі особливо значущі жінки епохи Старого Заповіту були безплідними: Сарра, Ревекка, Рахіль, мати Самсона і мати Самуїла; з епохи Нового Заповіту відома Єлисавета, літня родичка Марії. Бог проявив до цих жінок особливу милість, бо вони народили дітей. Одним з інструментів, який дозволяв пом’якшити чи обійти бездітність, було ЗАМІЩЕННЯ МАТЕРІВ. Безплідна жінка вибирала одну зі своїх служниць, зазвичай служницю, яку вона, одружившись, привела з собою. Служниця, замість своєї господині, зачинала дитину від її чоловіка і народжувала у неї на колінах, або новонародженого клали їй на коліна. Тоді він ставав ЗАКОННИМ СПАДКОЄМЦЕМ.

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 1, січень 2023