Ви, очевидно, знаєте людей, які постійно дають непрохані поради щодо покращення нашого життя. Ісус, з точки зору фарисеїв, був саме такою Людиною. Уважно читаючи Святе Писання, ми розуміємо, що деякі фарисеї усвідомлювали, що слова Ісуса – істина. Але сам факт того, що їм, тлумачам закону, хтось тлумачив закон, зачіпав їхню честь. Вони не бажали миритися з цим, тому ставили Ісусові каверзні запитання. 

Один з книжників був саме таким, тому запитав в Ісуса: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» Господь привернув його увагу до написаного в законі. Книжник, не розгубившись, відповів: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого». Ісус у відповідь сказав йому виразно: «…роби це й будеш жити». Але книжник, схильний до суперечок, не відступав. Аби виправдати себе, Він лукаво поставив Ісусові ще одне питання: «А хто мій ближній?» «Ближній» – як тоді, так і сьогодні – розмите поняття. Хто ж є нашим ближнім? Ісус не піддався на провокацію книжника, а відповів притчею про милосердного самарянина. 

Суть нашого послання: навчитися мислити по-новому, аби осягнути вічне життя у Небесному Царстві. Бог – це любов. І хто хоче перебувати з Богом у вічності, той має мислити категоріями любові. Така людина не має ділити інших на такі групи: друг – недруг, гідний – негідний любові. Адже Бог любить усіх людей. Любов є мірилом усього. Ісус у цьому зв’язку розповів історію про людину, яка потрапила в руки розбійників. Священник і левіт (служитель храму), два поважні представники тогочасного суспільства, бачили постраждалу людину, що лежала напівмертвою край дороги, однак, пройшли повз нього. А «негідний» самарянин прийшов йому на допомогу. Тоді Господь поставив книжникові вельми важливе питання: «Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім?» (Від Луки 10, 25-36). 

Ісус, таким чином, продемонстрував нове мислення і хотів, аби воно укорінилося у серця всіх людей. Книжник, розмірковуючи, запитав: «А хто мій ближній?» Він думав по-своєму, тобто: хто близький мені, хто заслуговує на мою любов? А в Ісуса було інше мислення: кому Я можу бути ближнім? Кому Я можу зробити відчутною Божу любов? 

Саме такими є категорії Божественної любові. Християнин розмірковує: «Чи любив би я свого ближнього, коли опинився б на його місці?» Тут не існує поділу на добро й зло – важливо проявляти любов. Треба поставити себе на місце свого ближнього. Тоді збагнемо глибокий зміст заповіді: «…[полюби] ближнього твого, як себе самого». Господь продемонстрував також нове мислення, коли розповідав притчу про блудного сина. За людськими міркуваннями блудний син утратив свою спадщину, а, отже, синівські претензії, і, щонайбільше, міг служити поденником у свого батька. Саме так мислив старший син. Він небезпідставно відчував несправедливе ставлення з боку батька до себе. Ми, очевидно, також обурилися б на його місці. Але батько, проявляючи любов, мислив по-новому, мислив Божественними категоріями. Істинно, нелегко поміняти старе мислення. Замість справедливого «око за око», мислити категоріями Божественної любові. Спробуймо поступати саме так. І нехай Божественна любов спонукає нас мислити по-новому.

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 3, березень 2023