Це вже занадто. Жінка починає нервувати. Вона просто не може терпіти таку несправедливість. У хаті повно гостей, вона не знає, за що хапатися – а пані сестриця спритно ухиляється від роботи. Вона сидить з гостями й обожнює друга дому. «Так не годиться», – обурюється вона. Її обурення можна зрозуміти. Ця історія може викликати посмішку в того, хто також належить до тієї категорії людей, що вміють спритно ухилятися від роботи. Інші, можливо, також відчувають, як киплять їхні ображені почуття, бо подібне в їхньому житті не раз траплялося: вони працюють, а інші насолоджуються комфортним і радісним життям. 

Щось подібне відбулося у Віфанії з Марією і Мартою. Утім, Марта була надзвичайно сміливою жінкою. Вона мовчазно не проковтнула своє обурення, а висловила невдоволення з приводу зухвалої поведінки своєї сестри. Навіть у присутності Апостолів, які сиділи за столом, чи Самого Господа Ісуса вона сміливо висловлювала своє невдоволення. При цьому, нікого не ображаючи. Хіба вам «заради миру й спокою» не доводилося стримувати своє нерозуміння й обурення несправедливістю?

 Хіба вам не раз доводилося мовчати, хоча ваше серце мало не розривалося на частини? Чи зважилися б ви, подібно до Марти, сказати у подібній ситуації: «Мені це не подобається!»?  

Звісно, якщо в громаді чи в будь-якому іншому колективі постійно лунає невдоволення і чутно, що щось не підходить чи щось не так, то навряд чи пануватиме атмосфера комфорту. Це паралізує. А, з іншого боку, якщо приборкувати невдоволення, то порушується загальна атмосфера. Тоді з’являється тривога і напруга й важко спілкуватися неупереджено один з одним. Навіть якщо обмінюєшся привітними словами, то вираз обличчя, жести і поза тіла виразно свідчать про значну дистанцію. Адже всі відчувають: тут щось не те! У такій ситуації людям доводиться витрачати свою енергію не на розвиток громади та на її добробут, а на приборкання розчарування й обурення, на тамування нерозуміння у своєму серці. Або витрачають цю енергію на те, щоб підбурювати сторонніх людей зайняти у цьому конфлікті їхню сторону. 

Один служитель церкви звернув увагу на дефіцит спілкування у громаді. Його слова спонукають до роздумів: «Треба плекати культуру взаємного спілкування». Із задоволенням – але як? 

Треба вчитися розмовляти один з одним у сім'ї, у громаді, на роботі та у всіх інших сферах життя. Нам треба водночас доброзичливо й чесно розмовляти із самим собою. Бо якщо ми не будемо розмовляє привітно і шанобливо з собою, то як розмовлятимемо з ближнім? Якщо людина лає себе за допущену помилку, то як реагуватиме на помилку ближнього?  

Особливо нам, християнам, коли ми розмовляємо один з одним, слід пам’ятати про слова Ісуса: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само» ( Від Луки 6, 31). Під час конфлікту треба ставитися до ближнього так, як би я хотів, аби ставилися до мене. Це вагоме завдання, що рухає усіх нас уперед. 

Джерело: Часопис «Наша ciм’я» випуск 9, вересень 2023