«Сенсація» − це несподівана і приголомшлива подія. Вознесіння являло собою неабиякий сенсаційний потенціал: Ісус Христос вознісся на небеса, хмара забрала Його. Двоє мужів у білих одежах з’явилися і сповістили про Його Друге Пришестя (див. Діяння 1, 1−14).

Як відреагували на це учні? Вони повернулися до свого дому в Єрусалимі. Немов би нічого не трапилося. У Євангелії від Луки і в Діяннях Апостолів лише коротко і стримано повідомлено про ці події. Жодного занепокоєння. Однак, ще донедавна, на Пасху, вони реагували по-іншому. У них переважало неабияке сум’яття і нерозуміння того, що відбувалося.

[повністю]

Дорогі брати й сестри,

 у другому положенні нашого Символу віри закріплена наша віра в Божого Сина:

«Вірую в Ісуса Христа, Єдинородного Божого Сина, нашого Господа, Який був зачатий від Святого Духа і народжений від Діви Марії; Який постраждав при Понтії Пілаті, був розп’ятий, помер, був похований, і зійшов у царство мертвих, але воскрес третього дня, Який вознісся в небеса й перебуває по правиці Бога, Всемогутнього Отця, звідки незабаром прийде знову». [повністю]

У людей побутують найрізноманітніші уявлення про щастя. Одні пов’язують його із земними благами, інші – із збереженням здоров’я, а треті щасливі, коли перебувають у колі сім’ї та друзів.

Отже, існує чимало критеріїв для визначення щастя. Спільним для щастя є те, що його просять у Бога, що на нього очікують: Бог має дати щастя у вигляді грошей, здоров’я чи людських взаємин. Бог істинно бажає нам щастя – не тільки у майбутньому Царстві, а й тут, на землі.

Однак, у Нього інші погляди на щастя. Ісус приніс нам Євангеліє і доручив утілювати його у життя. Він закликає нас любити Бога понад усе і свого ближнього, як самого себе.

[повністю]

Дорогі брати і сестри, минулий 2020 рік був відзначений пандемією коронавірусу.

Однак, ця криза не змогла відібрати у нас одного: довіри до Бога! Бог був і є нашим Небесним Отцем, у Нього добрі наміри щодо Своїх дітей. Ця віра визначатиме й наше майбутнє. Хоча ми не знаємо, що готує нам 2021 рік, та ми розпочинаємо його з упевненістю: Ісус гряде скоро! Це – мета нашої віри. 

Тому і девіз цього року звучить так: Христос – наше майбутнє!

Христос – наше майбутнє, бо Він дарує нам упевненість. У Ньому ми знаходимо енергію і мотивацію, аби вистояти на шляху віри. Ні життєві негаразди, ні поведінка інших людей не позбавлять нас сили духу. Бо ми рішуче йдемо назустріч своїй меті.

[повністю]

У наших географічних широтах існує чітке уявлення про те, як відбувається передріздвяний Адвент і Різдво. Їх відзначають у темну пору року, тому запалюють безліч вогнів. Світіння свіч створює особливу атмосферу різдвяного настрою. Вулиці й будинки прикрашені великою кількістю маленьких ліхтарів і гірлянд. На вулиці, як правило, мороз і падає сніг. Різдво у білому! Скрізь лунає різдвяна музика.

Святковий настрій створюють також  відповідні солодощі, які ми пов’язуємо з Різдвом. Однак, Різдво святкують не тільки в Центральній Європі, а й в інших куточках Землі. Там, щоправда, побутують зовсім інші традиції – без ялинки, без свічок, без різдвяної випічки. У багатьох країнах у цей час тепла пора року, й на дворі – літо. То чи відзначають там Різдво менш святково, і чи є воно менш цінним, ніж у нас?

Ні! Просто Різдво святкують там по-іншому. Адже найголовніше, як й у нас, відзначити народження Ісуса. Він знаходиться у центрі уваги. Так, щонайменше, має бути … Подібне відбувається з духовним Адвентом. У світі є регіони, де до Другого Пришестя Господа ззовні готуються по-іншому, де Божі храми відрізняються від наших, де носять інший одяг, де звучить інша музика. Та всіх нас об’єднує те, що Христос знаходиться у центрі уваги.

Очікування Спасителя в інших регіонах не є кращим і не є гіршим, ніж у нас. Воно є просто іншим.

Імпульс із богослужіння Першоапостола

Не один учитель, бувало, потай та з сумом думав саме так про свого учня. Усі намагання навчити його чомусь для майбутнього життя здавалися марними. Однак, якою великою була радість, коли через багато років довідуєшся, що з цього учня все ж щось вийшло і він став успішною людиною. Посіяні учителем зерна у кінцевому результаті принесли плоди.

Коли ми живемо за вірою, то не одразу бачимо результати своєї поведінки. Утім,  насіння, буває, падає на непідготовлений ґрунт. А, можливо, ще не прийшов час і треба набратися терпіння; зміни вже відбулися, але ми їх просто не помічаємо. Якщо ми живемо відповідно до Євангелія, служимо Господу і розповідаємо ближньому про свою віру, то сіємо добрі зерна. Коли вони впадуть на сприятливий ґрунт сердець людей, які оточують нас, то Бог сприятиме тому, аби вони проросли й принесли плід. Якою ж неймовірно великою буде тоді радість!

Імпульс з богослужіння Першоапостола