У своєму Посланні до римлян апостол Павло прославляв Божу велич і зокрема мовив: «О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні Його постанови і недослідимі Його дороги!» (Римлян 11, 33).
У цьому Посланні він серед іншого зупинявся на конфлікті, який спалахнув між першими християнами-юдеями й християнами-язичниками. Апостол, зокрема, наголошував, що жоден з них не має перевагу над іншим.
Усі – юдеї та язичники – згрішили перед Богом, й завдяки Його милості можуть осягнути вічне спасіння. Спізнання того, що Бог є суверенним у Своїх діяннях, що Він вірно опікується й проявляє Свою любов до нас, неодмінно – як мовиться у заголовку до цієї глави – викликає у нас бажання величати Бога, а також – Його чудесні діяння.
