Різдво – це свято любові, свято радості, свято миру й свято розмірковувань у тиші. Для багатьох людей, які мало що знають про християнські витоки та суть Різдва, воно є передовсім святом подарунків і родинним святом. Але усім цим далеко не вичерпується істинне значення цього свята.

[повністю]

Річний девіз «Слава Богу й Отцеві нашому!» супроводжував нас протягом усього року і, мабуть – упродовж усього нашого життя. Не переставати пізнавати велич Божого творіння й дякувати Богові за нього, повсякчас славити Його – це завдання й водночас обов’язок будь-якого християнина.

Збагнувши, що все, що нас оточує, є Божим творінням, ми дякуємо Богові й славимо Його, Творця. Отже, перед нами постає ще одне завдання: звіщати про Його славу. А як нам робити це в своєму житті? 

[повністю]

Існує думка, що люди, які вирішують важливі політичні й економічні питання, нерідко планують лише до наступних виборів або до наступних зборів акціонерного товариства. Отже, перспективне й стратегічне мислення, яке виходить за межі сьогодення, є сьогодні скоріше рідкістю. Не будемо полемізувати, так це чи ні. Людині властиво не завжди мислити масштабно. Навіть віруюча людина, яка знає, що Божий план спасіння сягає далеко межі земного життя; і що безперспективно надіятися на Ісуса Христа тільки в цьому житті, нерідко бачить тільки те, що в неї перед очима.

[повністю]

Прикро – але ще один служитель виходить на пенсію. А він неабияк володів словом. Коли він проповідував, то ніхто не спав; навіть під час тижневих богослужінь у спекотний час, після напруженого трудового дня. Його слово мало вагу не тільки під час богослужінь, а й під час душпастирських відвідин. І на прощання він умів завжди сказати потрібне слово. Одразу було видно: ця людина має великий життєвий досвід, а також – неабиякий досвід віри. І тепер цей служитель разом з усіма сидить на церковній лаві!? А він міг би принести ще чимало користі церкві!

Та хто каже, що служитель, який виходить на пенсію, перестає проповідувати? Він, щоправда, проповідує вже не словами, але не менш переконливо, ніж раніше. Адже проповідь без слів інколи, і це очевидно, є навіть ефективнішою, ніж проповідь від вівтаря.  [повністю]

Людина, яка бажає чогось домогтися в житті й мати успіх, не сміє бути слабкою. Про це знають усі ще з шкільної лави. Будь сильним! Якщо не можеш, то принаймні подавай вигляд, що ти є таким. Деякі люди настільки добре засвоїли це, що навіть перестають бачити власні хиби й недоліки. І це не просто «хвороба» менеджера-управлінця. Нам, Божим дітям, також дається іноді нелегко визнавати власні слабкості, хиби й недоліки.

Завжди бути в піднесеному настрої, завжди проявляти тверду віру, завжди вірно слідувати, завжди виявляти готовність до примирення і т. д., і т. п.

Невірство, сумніви, невдачі? Це не про мене! 

[повністю]

Якщо людина бажає вести здоровий спосіб життя, то змушена дотримуватися певних правил. Якщо вона виконує їх, тоді в неї все гаразд. Та все ж вона допускає огріхи: коли-не-коли вип’є трохи більше вина або скуштує зайву плитку шоколаду; чи,буває, не може відмовитися від зайвого шматка торту до кави. 

З людиною, яка бажає жити згідно з Божими заповідями та Євангелієм, також відбувається подібне. У неї все, власне, складається добре, та іноді трапляються зриви: «Нічого страшного, – каже вона собі. – Це ж не завжди, це – виняток». 

[повністю]

Ми, люди, є неоднаковими і це неабияк збагачує нас. Адже розмаїття характерів, талантів і життєвого досвіду викликає в нас радість і розширює світогляд.

Однак неоднаковість є також певним викликом. Адже нам треба докладати неабияких зусиль, аби приймати щось інше, яке викликає напруження; треба нехтувати власним і шукати спільного. Отже, це вимагає неабияких сил, старання й праці. Тим паче, що розбіжності нерідко призводять до конфліктів. Люди, аби уникнути їх, стороняться чогось чужого й іншого, а ще більше – людей, які відрізняються від них. Замість єдності вони обирають роз’єднаність; замість відкритості – замкненість. Людина, аби зберегти свій спокій, усамітнюється, замикається в собі.

[повністю]