Ми живемо в суспільстві високих досягнень і вимог. Людина, яка наполегливо й сумлінно виконує свою працю і досягає успіхів, користується визнанням й отримує високу платню. Вона користується не тільки матеріальними благами, а й повагою, авторитетом і престижем.

Отже, людина, яка сумлінно виконує свою працю і є успішною, претендує на право отримувати за це гідну платню.

Такий принцип відрядної оплати відповідає нашій уяві про справедливість. Хто не досягає успіхів, той не має матеріальних благ. Але Бог не платить нам ні за що; Він усе нам дарує.

[повністю]

Молоді люди, які у своєму житті, особливо в дитинстві, не спізнали любові; які не зростали в батьківському домі й не зазнали собі материнських любові й турботи; до яких відносилися прохолодно й нечуйно, нерідко стають нестійкими особистостями. Вони – легка здобич для лукавих пройдисвітів, які, аби схилити їх на хибний шлях, обіцяють швидкі успіх і визнання. Коли такі молоді люди потрапляють на лаву підсудних, то судді нерідко передрікають їм невтішне майбутнє – шлях у «нікуди».

[повністю]

Новий рік завжди розпочинається з очікувань: яким буде наступний рік? Що він нам принесе? Люди наважуються зазирнути в майбутнє й зробити певні прогнози.

Щодо нашої Церкви, округів і громад, то ми також вступаємо в новий рік з певними очікуваннями, а також – з багатьма відкритими запитаннями. 

[повністю]

Різдво – це свято любові, свято радості, свято миру й свято розмірковувань у тиші. Для багатьох людей, які мало що знають про християнські витоки та суть Різдва, воно є передовсім святом подарунків і родинним святом. Але усім цим далеко не вичерпується істинне значення цього свята.

[повністю]

Річний девіз «Слава Богу й Отцеві нашому!» супроводжував нас протягом усього року і, мабуть – упродовж усього нашого життя. Не переставати пізнавати велич Божого творіння й дякувати Богові за нього, повсякчас славити Його – це завдання й водночас обов’язок будь-якого християнина.

Збагнувши, що все, що нас оточує, є Божим творінням, ми дякуємо Богові й славимо Його, Творця. Отже, перед нами постає ще одне завдання: звіщати про Його славу. А як нам робити це в своєму житті? 

[повністю]

Існує думка, що люди, які вирішують важливі політичні й економічні питання, нерідко планують лише до наступних виборів або до наступних зборів акціонерного товариства. Отже, перспективне й стратегічне мислення, яке виходить за межі сьогодення, є сьогодні скоріше рідкістю. Не будемо полемізувати, так це чи ні. Людині властиво не завжди мислити масштабно. Навіть віруюча людина, яка знає, що Божий план спасіння сягає далеко межі земного життя; і що безперспективно надіятися на Ісуса Христа тільки в цьому житті, нерідко бачить тільки те, що в неї перед очима.

[повністю]

Прикро – але ще один служитель виходить на пенсію. А він неабияк володів словом. Коли він проповідував, то ніхто не спав; навіть під час тижневих богослужінь у спекотний час, після напруженого трудового дня. Його слово мало вагу не тільки під час богослужінь, а й під час душпастирських відвідин. І на прощання він умів завжди сказати потрібне слово. Одразу було видно: ця людина має великий життєвий досвід, а також – неабиякий досвід віри. І тепер цей служитель разом з усіма сидить на церковній лаві!? А він міг би принести ще чимало користі церкві!

Та хто каже, що служитель, який виходить на пенсію, перестає проповідувати? Він, щоправда, проповідує вже не словами, але не менш переконливо, ніж раніше. Адже проповідь без слів інколи, і це очевидно, є навіть ефективнішою, ніж проповідь від вівтаря.  [повністю]