Людина, яка бажає чогось домогтися в житті й мати успіх, не сміє бути слабкою. Про це знають усі ще з шкільної лави. Будь сильним! Якщо не можеш, то принаймні подавай вигляд, що ти є таким. Деякі люди настільки добре засвоїли це, що навіть перестають бачити власні хиби й недоліки. І це не просто «хвороба» менеджера-управлінця. Нам, Божим дітям, також дається іноді нелегко визнавати власні слабкості, хиби й недоліки.

Завжди бути в піднесеному настрої, завжди проявляти тверду віру, завжди вірно слідувати, завжди виявляти готовність до примирення і т. д., і т. п.

Невірство, сумніви, невдачі? Це не про мене! 

[повністю]

Якщо людина бажає вести здоровий спосіб життя, то змушена дотримуватися певних правил. Якщо вона виконує їх, тоді в неї все гаразд. Та все ж вона допускає огріхи: коли-не-коли вип’є трохи більше вина або скуштує зайву плитку шоколаду; чи,буває, не може відмовитися від зайвого шматка торту до кави. 

З людиною, яка бажає жити згідно з Божими заповідями та Євангелієм, також відбувається подібне. У неї все, власне, складається добре, та іноді трапляються зриви: «Нічого страшного, – каже вона собі. – Це ж не завжди, це – виняток». 

[повністю]

Ми, люди, є неоднаковими і це неабияк збагачує нас. Адже розмаїття характерів, талантів і життєвого досвіду викликає в нас радість і розширює світогляд.

Однак неоднаковість є також певним викликом. Адже нам треба докладати неабияких зусиль, аби приймати щось інше, яке викликає напруження; треба нехтувати власним і шукати спільного. Отже, це вимагає неабияких сил, старання й праці. Тим паче, що розбіжності нерідко призводять до конфліктів. Люди, аби уникнути їх, стороняться чогось чужого й іншого, а ще більше – людей, які відрізняються від них. Замість єдності вони обирають роз’єднаність; замість відкритості – замкненість. Людина, аби зберегти свій спокій, усамітнюється, замикається в собі.

[повністю]

Під час богослужіння звучить біблійна цитата, ми ще з дитинства знаємо її напам’ять, бо чули безліч разів – та раптом нею Бог викликає в нас особливу думку. І ця добре відома нам цитата сповнюється новим для нас смислом! Досі ми так її ще не чули.  

 Або хор виконує пісню – не дуже вдало; її, бувало, виконували значно краще; і ми знаємо всі її куплети напам’ять – та сьогодні, під час цього богослужіння ми сприймаємо слова цієї пісні зовсім по-іншому.

[повністю]

Девіз 2017 року «Богові й Отцю нашому слава!» ставить перед нами три завдання, які ми маємо виконувати. Найголовніше з них – це пізнавати Божі славу й діяння. Пізнавати Божу славу у всій її величі – це непросте завдання. Та завдяки діянню Святого Духа ми можемо пізнавати Божі діяння. Що саме ми маємо спізнавати?

Бог створив видимий світ. Отже, усе видиме походить від Нього. Усе це створено згідно з Його волею. Тому визнаваймо Бога як Творця й не допускаймо сумнівів щодо того, що саме Він є Творцем-Автором світу: «Якщо ж сила та потуга здивувала їх, нехай з того збагнуть, наскільки могутніший Той, Який витворив їх. Бо з величі та краси створінь через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Мудрості 13, 4–5). [повністю]

Коли заводиш сьогодні розмову з людьми, колегами по роботі, друзями чи сусідами про свою віру чи про свою активну участь у церкві та громаді, а також – про свої переконання, то нерідко у відповідь чуєш: «Я дійсно Вами захоплююся, однак, це не для мене». Або: «Усе це добре і гарно, але я так не зміг би! Любов до ближнього, пожертви і таке інше – це не відповідає моїй особі, моєму типові».

[повністю]

 «Богові й нашому Отцеві слава» – мовиться у посланні апостола Павла до Филип’ян. Славити Бога, Творця, відкрито величати Його владу та гучно звіщати про Його неперевершену доброту – це люди робили з давніх давен. Вони, однак, знову й знову забували поступати так і не раз звинувачували Бога у всіх своїх бідах!
[повністю]