Кожна людина вирішує самостійно, у кого чи у що вона вірить. Однак прийняте нею рішення має свої наслідки. Ми, християни, прийняли рішення сповідувати віру в Триєдиного Бога. Це рішення має позначатися на нашому повсякденному житті. Віра в Бога, Всемогутнього Творця, є головною складовою нашої віри.

 Віра у великого Бога витісняє будь-що інше, адже Бог у нашому житті – це Альфа й Омега, Засновник і Завершитель. Нагородою за нашу віру буде те, що ми прийдемо до Бога й житимемо у вічному й безпосередньому єднанні з Ним. Бог подарував цю можливість усім людям і для цього послав Свого Сина Ісуса Христа. В Євангелії від Івана Ісус Христос мовить про Себе: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця,як тільки через Мене» (Івана 14,6). Ця «путь» пролягає через Церкву, яку Ісус подарував людям. «Істина» полягає у тому, що Ісус Христос був посланий Своїм Отцем, аби принести Себе в жертву заради спасіння всіх людей. А «життя» має той, хто споживає Тіло і Кров Христа і таким чином наповнюється сутністю Божого Сина.

[повністю]

Що таке надійність? У Псалмах знаходимо відповідь на це питання: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго» (Псалом 90, 12). То що являє собою надійність? Що саме дарує нам надійність і безпеку? Ми щодня свідомо чи несвідомо ставимо собі ці запитання і даємо відповіді.

Ви прогулюєтеся парком. Смеркає. Раптом у кущах поруч із вами роздається гучний тріск. Ви налякані до смерті. Усі м’язи напружені, очі від страху широко розплющені. Ви хочете утекти, але скуті страхом, ви, немов паралізовані. Це – небезпека, протилежність до надійної безпеки. Норберт і Сільке – батьки двох маленьких хлопчиків, трьох та п’яти років. Коли старший син почав повзати, то вони обстежили всю квартиру, знайшли небезпечні місця і, наскільки це було можливо, знешкодили їх. 

[повністю]

На богослужінні у Лейпцигу Першоапостол зосередив нашу увагу на людях, яким доводиться нести важкий тягар і до яких по-особливому звернене запрошення Господа «Прийдіть до Мене».

Люди неабияк страждають, коли зазнають втрату: втрату довіри до Бога, власної гідності, радості служіння Господові у громаді чи навіть радості від спілкування у громаді, коли зазнають кривду або розчарування. Чимало наших братів і сестер глибоко засмучені, бо, як їм здається, в їхній сім'ї, у дітей чи онуків втрачається віра в Господа та Його справу. Але Христос знову й знову запрошує засмучених прийти до Нього, аби облегшити й заспокоїти їх, аби дарувати надію, що втрата, яку вони зазнали, не є незворотною. Одна подружня пара готувалася до відзначення золотого весілля. Серед тижня, перед богослужінням з даруванням шлюбного благословення, я відвідав цю подружню пару і молився разом з ними про особливе благословення.  [повністю]

Вівця має сьогодні подвійне значення. Вона безвольно плентається десь позаду, пасеться тільки там, де їй дозволяють, невибаглива, терпляче переносить негоду, беззахисна і може легко потрапити у пащу вовка. Усе, що їй залишається робити, – це пережовувати їжу.

Вівці є стадними тваринами, які бредуть слідом за тим, хто їх веде. Тому не дивує той факт, що один теолог ще багато років тому оголосив такий образ вівці – який часто використовував Ісус Христос – «неактуальним».

 Невже цей метафоричний образ вівці справді застарів? Давайте подивимося на цей образ з іншого боку: з давніх давен пишуться картини із зображенням пастуха й стада як символ миру, любові й безпеки. І якщо нам доводиться натрапити на пастуха зі стадом овець, то таку зустріч ми не скоро забуваємо. Адже саме образ пастуха й овечки передає людське прагнення до захищеного життя, яке глибоко вкоренилося в людську душу. Цей образ передає також людську потребу безпечного життя і нашу впевненість: я захищений від спокус і небезпек та перебуваю під опікою сили, яка здатна захистити мене від посягання будь-якого ворога. Адже пастух веде овець на пасовище, піклується про їхнє життя, спрямовує їх до чистої води і дає можливість безтурботно жити стадним життям.

[повністю]

Нещодавно Окружний Апостол Райнер Шторк духовно укріпив нас словами з Євангелія від Луки 9, 25: «Яка ж користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить?» Ці слова Ісуса абсолютно відповідають життєвій ситуації багатьох людей не тільки в Західній Африці. 

У моїй батьківщині Малі й інших країнах Західної Африки ми впродовж багатьох років переживаємо ажіотаж у регіонах, де видобувають золото. Це явище є настільки очевидним, що ці регіони перетворилися навіть в окремий світ. «Здобути весь світ». А я у зв’язку з цим запитав би: «Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить?» 

Це – велике випробування. Молоді дівчата та юнаки, діти, глави сімей, випускники коледжів і навіть люди з постійною роботою покидають свої села й міста. У відповідь ми від них нерідко чуємо: «Золото краще за диплом». Однак у пошуках золота рідко вдається досягти значного успіху. Відсоток людей, які отримують прибуток чи повертаються до нормального життя, є дуже низьким. Чимало працівників копалень стають жертвами обвалів, інші повертаються додому із серйозними захворюваннями чи інвалідністю. Хіба вони не погубили самих себе? Віра таких «авантюристів» не витримує випробування. [повністю]