На богослужінні у Лейпцигу Першоапостол зосередив нашу увагу на людях, яким доводиться нести важкий тягар і до яких по-особливому звернене запрошення Господа «Прийдіть до Мене».

Люди неабияк страждають, коли зазнають втрату: втрату довіри до Бога, власної гідності, радості служіння Господові у громаді чи навіть радості від спілкування у громаді, коли зазнають кривду або розчарування. Чимало наших братів і сестер глибоко засмучені, бо, як їм здається, в їхній сім'ї, у дітей чи онуків втрачається віра в Господа та Його справу. Але Христос знову й знову запрошує засмучених прийти до Нього, аби облегшити й заспокоїти їх, аби дарувати надію, що втрата, яку вони зазнали, не є незворотною. Одна подружня пара готувалася до відзначення золотого весілля. Серед тижня, перед богослужінням з даруванням шлюбного благословення, я відвідав цю подружню пару і молився разом з ними про особливе благословення.  [повністю]

Вівця має сьогодні подвійне значення. Вона безвольно плентається десь позаду, пасеться тільки там, де їй дозволяють, невибаглива, терпляче переносить негоду, беззахисна і може легко потрапити у пащу вовка. Усе, що їй залишається робити, – це пережовувати їжу.

Вівці є стадними тваринами, які бредуть слідом за тим, хто їх веде. Тому не дивує той факт, що один теолог ще багато років тому оголосив такий образ вівці – який часто використовував Ісус Христос – «неактуальним».

 Невже цей метафоричний образ вівці справді застарів? Давайте подивимося на цей образ з іншого боку: з давніх давен пишуться картини із зображенням пастуха й стада як символ миру, любові й безпеки. І якщо нам доводиться натрапити на пастуха зі стадом овець, то таку зустріч ми не скоро забуваємо. Адже саме образ пастуха й овечки передає людське прагнення до захищеного життя, яке глибоко вкоренилося в людську душу. Цей образ передає також людську потребу безпечного життя і нашу впевненість: я захищений від спокус і небезпек та перебуваю під опікою сили, яка здатна захистити мене від посягання будь-якого ворога. Адже пастух веде овець на пасовище, піклується про їхнє життя, спрямовує їх до чистої води і дає можливість безтурботно жити стадним життям.

[повністю]

Нещодавно Окружний Апостол Райнер Шторк духовно укріпив нас словами з Євангелія від Луки 9, 25: «Яка ж користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить?» Ці слова Ісуса абсолютно відповідають життєвій ситуації багатьох людей не тільки в Західній Африці. 

У моїй батьківщині Малі й інших країнах Західної Африки ми впродовж багатьох років переживаємо ажіотаж у регіонах, де видобувають золото. Це явище є настільки очевидним, що ці регіони перетворилися навіть в окремий світ. «Здобути весь світ». А я у зв’язку з цим запитав би: «Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить?» 

Це – велике випробування. Молоді дівчата та юнаки, діти, глави сімей, випускники коледжів і навіть люди з постійною роботою покидають свої села й міста. У відповідь ми від них нерідко чуємо: «Золото краще за диплом». Однак у пошуках золота рідко вдається досягти значного успіху. Відсоток людей, які отримують прибуток чи повертаються до нормального життя, є дуже низьким. Чимало працівників копалень стають жертвами обвалів, інші повертаються додому із серйозними захворюваннями чи інвалідністю. Хіба вони не погубили самих себе? Віра таких «авантюристів» не витримує випробування. [повністю]

Нам, людям, властиво говорити нісенітниці! Ми не даємо волю своїм почуттям і співпереживанням особливо тоді, коли почуваємо себе перевантаженими, коли не належним чином оцінюємо ситуацію або переживаємо горе. Дитина губить м’яку, важливу для неї іграшку чи красивий камінчик. «Нічого страшного, ми купимо нову!» Ні, емоційну втрату дитини важко компенсувати. Окрім іншого, недооцінюючи горе дитини, ми викликаємо в неї обурення. Під час прощання з колегою, якого звільняють з роботи, такі слова, як «незамінних людей не буває», показують нездатність чи небажання сумувати з приводу цієї втрати. З точки зору бізнесу це, можливо, правильно; адже робочу силу можна замінити, але – не людину.

Розстаються вперше закохані молоді люди. «Що ж, в інших матерів є також прекрасні сини й доньки». Таке настільки правдиве, як і бездушне твердження ставить емоційний біль, викликаний утратою, у розряд несуттєвих. Студент чи студентка провалилися на іспиті. «Вище голову! Ти не один такий, таке може трапитися з кожним». Це – нехтФування почуттями людини. Молода пара втрачає дитину задовго до її народження. «Ви ще такі молоді. У вас усе ще попереду!» Це – безглузде невизнання горя з приводу непоправної утрати. Апостол Павло писав римлянам: «Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть».

[повністю]