Ісус Христос, Син Бога живого, закликав Своїх учнів учитися в Нього: «Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене» (Від Матвія 11, 29). В іншому місці Він мовив, що дав приклад Своїм учням, аби й вони чинили так, як Він, Господь, тобто щоб вони вчилися у Нього.

Господь у багатьох відношеннях є прикладом для мене. Людина, яка бере приклад з Христа, здобула Його переконання завдяки проповіді Євангелії. Адже віра походить від проповіді. Вона також показує нам, наскільки ми наблизилися до Його образу. Об’явлення Святого Духа через проповідь поглиблює Божественне значення Його вчення і додає знань. Аби вчитися у Христа, треба спочатку увірувати в Нього і прийняти Його таким, Яким Він є. Наприклад, прийняти вчення про триєдність Бога й подвійну природу Ісуса Христа (КНЦ, п. 3.4.3): Він – істинно Людина й істинно Бог. Ми, люди, не можемо ані повчати, ані зобов'язати Його орієнтуватися на щось, неважливо, які знання про небеса чи землю ми здобули. Він, будучи істинно Богом, є моїм Господом; а, будучи істинно Людиною, виявляв послух Своєму Отцеві аж до смерті. Я вчуся у Нього добру… Для будь-якої людини, яка хоче цього, Ісус – істинний і надійний Друг, Який нічого від нікого не приховує.

[повністю]

Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію.

Джерело:
Біблія, Книга пророка Єремії

Розділ 29, вірш 11

Деякі люди вважають, що конфлікт – це відображення поганих стосунків. Однак це не так, бо конфлікти є частиною нашого життя і наслідком невирішених розбіжностей. Вони викликані різними потребами й бажаннями, які не завжди очевидні, а тому призводять до непорозумінь. Такі конфлікти можна вирішити шляхом бесіди й зміни власної точки зору.

У Біблії, як і в повсякденному житті, ми знаходимо чимало різних випадків конфліктів. Особливо влучним прикладом духовної опіки Ісуса та Його допомоги у вирішенні внутрішнього конфлікту є історія про учнів, які йшли дорогою в Еммаус. Ісус першим вийшов їм назустріч, Він наблизився і супроводжував Своїх учнів. Він не докоряв їм за те, що вони не зрозуміли його пояснень, які Він давав раніше, а наблизився до них і не вимагав миттєвого вирішення конфлікту. Він утрутився у їхню бесіду й Своїми питаннями спонукав їх висловити очікування, яке не виповнилося: «А ми сподівались, що це Він Той, Хто має визволити Ізраїля».

[повністю]

Коли ми розмірковуємо про Бога, то є речі, які ми сприймаємо цілком нормально. Наведу лише один приклад: Бог знає про кожну людину. Він знає думки й почуття кожної людини. Уявіть-но, існують мільярди людей. І Бог щосекунди знає, про що думає і що відчуває кожна людина. 

Він бере участь у житті кожної людини, цікавиться нею, бо любить її. І кожна людина каже про себе: «Бог точно знає, про що я думаю, що відчуваю, Він бере участь в моєму житті». І це стосується мільярдів людей.

Воістину, Бог великий! Бог досконалий! Він ніколи не помиляється. Ідеальними є слова й діла Бога. Вони не потребують виправлень. Бог не каже: «Ось це треба негайно виправити, спробую це зробити». 

[повністю]

Спільність – це одна з найхарактерніших ознак перших християн. Окрім науки Апостолів, ламання хліба й молитви, спільність по-особливому визначала життя єрусалимської громади. Спільність має різні значення. Вона сягає від випадкового спілкування людей у вагоні поїзда чи з колегами по роботі, а також спілкування за інтересами й захопленнями аж до подружньої спільноти, яку ми обираємо самостійно й визначаємо за власним бажанням та з великим ступенем добровільності. Тепер перейдемо до спільності перших християн Єрусалима.

Виголошена на П'ятидесятницю, натхненна Святим Духом проповідь Апостола Петра торкнулася сердець багатьох присутніх. Тоді 3000 людей охрестилися і згодом до цієї спільноти долучилося чимало людей, які повірили в Ісуса Христа. Невелике коло Апостолів і віруючих, які ще за життя Ісуса слідували за Ним, сповнилися неабиякою радістю, бо мали змогу жити разом у значно більшій громаді: «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було» (Дії 2, 44-45). Радісне почуття викликала також готовність ділитися один з одним грішми й майном. (Багато богословів називають це «спілкуванням маєтків».) Відтепер їхньому життю були властиві нові ознаки: спільними у них були піст, молитва, щоденне святкування Причастя Ісуса Христа й очікування незабарного Пришестя Божого Сина.  Перші труднощі почали виникати тоді, коли до їхньої громади почали приєднуватися чужинці, як-от грекомовні євреї, які іммігрували до Палестини. Під час споживання трапези вони почували себе обділеними й скривдженими. Таке невдоволення негативно позначалося на спільності громади. Тому Апостоли поставили для цієї служби «сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости» і представили їх спільноті як дияконів, які стежили за справедливим розподілом їжі й таким чином сприяли тому, аби не було проявів обурення.

[повністю]

Кожна людина вирішує самостійно, у кого чи у що вона вірить. Однак прийняте нею рішення має свої наслідки. Ми, християни, прийняли рішення сповідувати віру в Триєдиного Бога. Це рішення має позначатися на нашому повсякденному житті. Віра в Бога, Всемогутнього Творця, є головною складовою нашої віри.

 Віра у великого Бога витісняє будь-що інше, адже Бог у нашому житті – це Альфа й Омега, Засновник і Завершитель. Нагородою за нашу віру буде те, що ми прийдемо до Бога й житимемо у вічному й безпосередньому єднанні з Ним. Бог подарував цю можливість усім людям і для цього послав Свого Сина Ісуса Христа. В Євангелії від Івана Ісус Христос мовить про Себе: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця,як тільки через Мене» (Івана 14,6). Ця «путь» пролягає через Церкву, яку Ісус подарував людям. «Істина» полягає у тому, що Ісус Христос був посланий Своїм Отцем, аби принести Себе в жертву заради спасіння всіх людей. А «життя» має той, хто споживає Тіло і Кров Христа і таким чином наповнюється сутністю Божого Сина.

[повністю]

Що таке надійність? У Псалмах знаходимо відповідь на це питання: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго» (Псалом 90, 12). То що являє собою надійність? Що саме дарує нам надійність і безпеку? Ми щодня свідомо чи несвідомо ставимо собі ці запитання і даємо відповіді.

Ви прогулюєтеся парком. Смеркає. Раптом у кущах поруч із вами роздається гучний тріск. Ви налякані до смерті. Усі м’язи напружені, очі від страху широко розплющені. Ви хочете утекти, але скуті страхом, ви, немов паралізовані. Це – небезпека, протилежність до надійної безпеки. Норберт і Сільке – батьки двох маленьких хлопчиків, трьох та п’яти років. Коли старший син почав повзати, то вони обстежили всю квартиру, знайшли небезпечні місця і, наскільки це було можливо, знешкодили їх. 

[повністю]