Фредеріка належить до тих жінок, які жили у минулому столітті. Вона не була ні багатою, ні бідною, й жила самотньо в своєму невеличкому будиночку. Чому вона була неодруженою, ніхто не знав. Коли вона йшла з магазину, то завжди з повною жменею цукерок, які потім роздавала дітям. Радість дітей від подарованих ласощів поверталася у її серце. Усміхаючись, вона довго спостерігала за дітьми, які гралися. Тому затримувалася біля магазину.

Сусіди також любили Фредеріку. Листоноша й продавець газетного кіоску не могли нахвалитися нею. Усім вона допомагала і словом, і ділом; а за добро віддячувала невеличкою грошовою винагородою. Частину врожаю зі своєї присадибної ділянки вона віддавала бідним і багатодітним сім’ям.

[повністю]

Згадаймо  про  Голгофу.  Тоді  Ісус  перебував  у  вельми  складній  ситуації;  коли  Він,  можливо,  –  я  не  знаю  цього  –  не  до  кінця  розумів  Свого  Отця.  Коли  Він  був  на  межі  Своїх  людських  сил.  І  що  Він  все  ж  мовив?  «Отче,  у  Твої  руки  

віддаю  духа  Мого!»  (Від  Луки  23,  46).  Він  продовжував  плекати  довірливі  стосунки  зі  Своїм  Отцем  і  віддав  Себе  Йому  в  руки.  Скажу  про  це  своїми  словами:  «Отче,  Я  вже  нічого  не  розумію;  Я  на  межі  сил  і  більше  не  можу;  але  продовжую  довіряти  Тобі  й  віддаю Себе у Твої руки». Отже, Ісус виявляв у найважчий момент [повністю]