Смерть рідної людини викликає неабиякі душевну біль і печаль. Тому співчуття близьких людей благотворно впливають на душевний стан. Метою траурного богослужіння (панахиди) є утіха для людей, які перебувають у смутку.
Слово, яке звіщають під час цього богослужіння, призначене також безсмертній душі спочилого, яка потребує Господньої милості. [повністю]
Свято Різдва є нагадуванням про Різдво (народження) Ісуса Христа і таким чином – про одну із головних подій історії Спасіння: Ісус Христос, зачатий від Духа Святого, був народжений Дівою Марією. В явленні Христа на землю виявилося самоприниження Бога, Який завдяки Ісусові Христові став «тілом» (пор. Йоана 1,14). Таким чином збулися численні старозавітні обітниці про прихід Месії. Згадування про чудо першого приходу Божого Сина, яке годі осягнути розумом, зміцнює також віру людини в Його незабарний Другий прихід.
Вербна неділя
Страсна неділя починається з Вербної неділі. У цей день згадують про врочистий в’їзд Ісуса Христа у Єрусалим з нагоди святкування іудейської Пасхи. На виконання обітниці пророка Захарії Господь в’їхав у Єрусалим на осляті (пор. Захарії 9,9). Люди зустрічали Ісуса Христа з небаченим тріумфом і вигукували «Осанна Синові Давидовому!»(Матвія 1, 9), визнавали Його за Месію і Спасителя.
У Страсну п’ятницю люди згадують про розп’яття і жертовну смерть Ісуса Христа. Оскільки Його жертва, страждання і смерть мають головне значення в історії спасіння, цей день у деяких країнах називають «Святою п’ятницею». [повністю]
Великдень відзначають на спогад про Воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Ця подія сталася у перший день тижня, у неділю. Тому перші християни святкували Святе причастя на спогад про жертву і Воскресіння Ісуса Христа кожного першого дня тижня. Згодом для Великодня призначили конкретний день тижня – для церков Західного обряду цим днем стала перша неділя після першого весіннього повного місяця.
Духовна опіка над молодими людьми і супровід духовного зростання юних братів і сестер за вірою є одним із першочергових завдань церковної праці.
Положення молоді у Церкві
Молодь знаходиться у перехідній фазі від дитинства, коли за неї значною мірою все вирішують батьки, до дорослого життя, у якому молоді люди самостійно приймають життєво важливі рішення. Для більшості підлітків – це складний період життя: вони перебувають у пошуках власних життєвих цілей і орієнтирів і критично ставляться до усталених суспільних цінностей і норм. Так, юні віруючі особливо індустріально розвинутих країн попадають у поле напруги між нормами Євангелія і численними релігійними і етичними уявленнями суспільства, яке у багатьох відношеннях істотно відрізняється від церковного: молоді люди є свідками суспільного тиску на християн, а церква дедалі більше втрачає свою роль; люди все більше вважають її безликим закладом і дедалі менше сприймають як духовний інститут. До того ж, молодь часто потрапляє під вплив оточення, яке є далеким від церкви. Молодим людям доводиться також робити відбір інформації, що поступає до них безконечним потоком й широкого спектру пропозицій щодо проведення дозвілля.
Духовна опіка молоді
Важливою метою духовної опіки молоді у Новоапостольській церкві є прищеплення почуття єдності й згуртованості. Окрім цього, молодим людям треба прищеплювати цінності християнської віри, аби вони були основою для прийняття ними життєво важливих рішень.
Духовна турбота про душі юних парафіян покликана допомагати їм ставати християнською особистістю, якій притаманна міцна віра й духовна відповідальність.
Молоді люди відчувають на собі духовну турботу, яку здійснюють згідно з їх віком, проте вони не замикаються в окрему групу. Після конфірмації у них є чимало можливостей для активної участі у житті громади, а також для того, аби жити згідно з вірою, сповідувати її, а також гідно представляти її людям зі свого оточення.
Молодіжні заходи
Новоапостольська церква вітає активне взаємне спілкування молодих людей. Важливим заходом для молодих новоапостольських парафіян, що проходить кожного року, і на який збирається молодь із різних регіонів для духовного спілкування, є День молоді.
Ісус Христос по-різному говорив про Своє повернення до Отця (див. Йоана 3,13; 16,28 і 20,17). На сороковий день після Пасхи Він разом із апостолами зійшов на Оливну гору і доручив їм виконувати місіонерську діяльність.
Сказавши це, «знявся угору, і хмара Його взяла з-перед очей їхніх». Два ангели дали апостолам обітницю: «Оцей Ісус, Який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо».
Ці слова знайшли своє відображення в дев'ятому положенні Новоапостольська Символу віри: «Вірую, що Господь Ісус прийде знову точно так же, як Він вознісся на небо».
