Під час богослужіння, яке Першоапостол проводив 11 грудня у Вісбадені у присутності чималої кількості віруючих з Регіональної церкви «Західна Німеччина», він озвучив одну думку, на якій я хочу детальніше зупинитися. Першоапостол, зокрема, сказав, що наше майбутнє не є тупиком. Слово «тупик» одразу асоціюється у нас з дорожнім знаком, який сигналізує про те, що проїзду нема. Його розміщують перед дорогою, яка нагадує мішок, бо має тільки заїзд без можливого подальшого проїзду. У переносному значенні слово «тупик» застосовують у випадку безнадійної та безвихідної ситуації. До нього можна ще символічно додати надпис «розворот заборонений», який зазвичай розміщують під цим дорожнім знаком.  [повністю]

Бог близький до людей, бо Ісус Христос – істинно Бог й істинно Людина – перебуває на небесах. Це, насправді, прекрасна думка. Ми маємо на небі Ісуса Христос, Який добре знає, що означає бути людиною. Тому Він прекрасно розуміє нас. Він ділить з нами нашу долю, наші страждання, наші болі, наші запитання і сумніви. Він не дивиться на нас звисока і думає тільки про Себе. Ні, Він ділить з нами нашу долю. Його вельми цікавить, що ми відчуваємо, чи сильні ми, а чи слабкі. Він знаходиться зовсім поруч з нами. Він додає сил, які потрібні нам у цей момент і на цьому етапі нашого життя. Бо Він достеменно знає, з чим ми боремося, що нас турбує і що викликає у нас занепокоєння. Він Своїм словом дає нам саме те, що потрібно. [повністю]

 Бог близький до людей, бо Ісус Христос – істинно Бог й істинно Людина – перебуває на небесах. Це, насправді, прекрасна думка. Ми маємо на небі Ісуса Христос, Який добре знає, що означає бути людиною. Тому Він прекрасно розуміє нас. Він ділить з нами нашу долю, наші страждання, наші болі, наші запитання і сумніви. Він не дивиться на нас звисока і думає тільки про Себе.

 Ні, Він ділить з нами нашу долю. Його вельми цікавить, що ми відчуваємо, чи сильні ми, а чи слабкі. Він знаходиться зовсім поруч з нами. Він додає сил, які потрібні нам у цей момент і на цьому етапі нашого життя. Бо Він достеменно знає, з чим ми боремося, що нас турбує і що викликає у нас занепокоєння. Він Своїм словом дає нам саме те, що потрібно.

[повністю]

Перед відходом Ісус дав Апостолу Петру доручення очолити Його Церкву: «Тож і Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Від Матвія 16, 18). Ці слова є Господнім запевненням, що Він завжди перебуватиме зі Своєю Церквою. Ми знаємо, що після П'ятидесятниці утворилася громада, яка віддано присвятила себе вченню Апостолів, переломленню хліба, спілкуванню й молитвам (Дії 2, 42).

Це перші свідчення – як зазначено у назві цієї статті – міцної і надійної Церкви. У християнському світі існують сьогодні міцні громади, члени яких завжди готові прийти на допомогу один одному. Однак є також церкви, які можна назвати «ліквідними». Ліквідна церква – це церква, члени якої беруть участь у її житті по мірі власних потреб і поіншому практикують свою віру.

[повністю]

Ви, очевидно, знаєте людей, які постійно дають непрохані поради щодо покращення нашого життя. Ісус, з точки зору фарисеїв, був саме такою Людиною. Уважно читаючи Святе Писання, ми розуміємо, що деякі фарисеї усвідомлювали, що слова Ісуса – істина. Але сам факт того, що їм, тлумачам закону, хтось тлумачив закон, зачіпав їхню честь. Вони не бажали миритися з цим, тому ставили Ісусові каверзні запитання. 

Один з книжників був саме таким, тому запитав в Ісуса: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» Господь привернув його увагу до написаного в законі. Книжник, не розгубившись, відповів: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого». Ісус у відповідь сказав йому виразно: «…роби це й будеш жити». Але книжник, схильний до суперечок, не відступав. Аби виправдати себе, Він лукаво поставив Ісусові ще одне питання: «А хто мій ближній?» «Ближній» – як тоді, так і сьогодні – розмите поняття. Хто ж є нашим ближнім? Ісус не піддався на провокацію книжника, а відповів притчею про милосердного самарянина. 

[повністю]

В епоху Старого Заповіту вважалося, що діти – це особливе Боже благословення. Якщо Бог давав ізраїльській сім’ї багато дітей, то таким чином виконував обітницю, яку дав Аврааму: «А Я виведу з тебе великий народ» (Буття 12, 2). А що, коли жінка не могла мати дітей?

Якщо жінка не народжувала дітей, то їй у давньому Ізраїлі доводилося доволі важко, адже бездітність і безплідність вважалися ПОЗБАВЛЕННЯМ ЧИ ВІДСУТНІСТЮ БОЖОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ. Коли чоловік помирав, не залишаючи по собі потомства, то один з його братів мав одружитися з вдовою, аби вона народжувала дітей. Первенець від такого ШЛЮБУ ЗІ ШВАҐРОМ (ДЕВЕРОМ, ШУРИНОМ) (левіратний шлюб) вважався сином померлого брата і носив його ім’я; він, таким чином, посідав місце померлого батька в сім’ї.

[повністю]

Що таке Божа воля? Це – учення Ісуса Христа: Бог – це любов! Отже, Божий закон – це закон любові. Бог бажає, аби людина любила Його всім серцем (див. Повторення Закону 10, 12), а свого ближнього, як самого себе (див. Левітів 19, 18). У цьому полягає суть Божого закону, Божої волі. Ти маєш вірити в Бога, приймати Його як свого Господа й слухатися Його; Бог – це любов, а, отже, Його закон – це закон любові: любити Бога й любити свого ближнього.

З богослужіння Першоапостола

Більше про це:Часопис «Наша ciм’я» випуск 1, січень 2023