В «Одкровенні» Апостола Івана не раз зустрічаються слова «Гряду скоро!». В останньому розділі цієї книги воно повторюється багаторазово, аби привернути до нього особливу увагу. Таке переконливе послання в кінці Біблії – це заповіт для кожної людини, яка вірить у Бога. Але коли саме відбудеться це «скоро»? Існує, щоправда, декілька різних припущень щодо часу написання «Одкровення», усе ж його відносять приблизно до кінця першого століття нашої ери; отже, воно було написано близько 2000 років тому. Ще до написання цієї Книги, Ісус обіцяв Своїм учням, що прийде вдруге. У час перших християн Апостоли пильно зберігали цю обітницю і сучасні Апостоли роблять те саме. Але коли прийде це «скоро»?

[повністю]

Десять прокажених через свою хворобу були ізольовані від суспільства. Вони жили окремо, відірвані від звичного життя. Та ось до них приходить Ісус і рятує їх від недуги. Неабияке чудо…

Біблія називає чудеса МОГУТНІМИ БОЖИМИ ДІЯННЯМИ ЧИ ЗНАМЕННЯМИ. Для людей з Біблії чудеса знаменували Божественне керівництво та сприяння. Утім, неважливо, що чудеса порушували закони природи, адже в епоху Старого й Нового Заповітів ще не було знань про них. Бог врятував Свій народ, коли він проходив Червоним морем, Він вів його пустелею у Ханаан-землю: чудо полягало не тільки в тому, що Бог з води звів потужну стіну чи що Він посилав манну з небес, а насамперед в тому, що Він серед багатьох народів вибрав Свій народ і вів та супроводжував його. 

Ілля та Єлисей, два великі ПРОРОКИ епохи Старого Заповіту, творили чимало чудес, через них Бог показав прихильність до Своїх пророків. [повністю]

Маленький Симон хоче вилізти на дерево. «Це неможливо, у тебе не вийти!» – хитає головою бабуся. «Що? Ти хочеш отримати атестат про середню освіту? Не з твоїми здібностями», – чує Кірстен від своєї вчительки. «Ви хочете очолити цей проект? Що ж, спробуйте. Але я одразу кажу, що це Вам не під силу», – чує Міріам від свого начальника. 

Шкода, що нас упродовж всього життя супроводжують скептики. Коли ми сміливо робимо крок уперед, то нам дають зрозуміти: краще не роби, бо впадеш. У цих людей, як правило, немає злого наміру. Вони бажають, аби ми вберегти себе від біди. Але водночас вони – здебільшого несвідомо – подавлюють в інших упевненість сміливця. Вони заважають маленькому хлопчику здобути власний досвід і винести урок з падіння, коли він вчиться ходити. Вони заважають Симону вчитися реально оцінювати небезпеку й відповідно діяти. 

Так Кірстен ніколи не довідається, чи зможе здобути атестат про середню освіту. А Міріам треба проявити ще більше самовпевненості, аби думка її начальника не стала її власною. Такий підхід гальмує розвиток людини. Так, є факти, які застерігають нас від небезпеки. Якщо хлопчик хоче пройтися бордюром уздовж жвавої проїжджої частини, то легковажно потурати йому. Імовірність того, що після невірного кроку він все ще зможе винести з цього для себе урок, є не надто високою. Коли маленька дитина намагається витягнути тліюче поліно з каміна, то не треба сприяти цьому. Бо надто високий ризик спалаху небезпечної пожежі. [повністю]

Наприкінці Нагірної проповіді Ісус мовив: «Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне» (Від Матвія 7, 21). Це – серйозне попередження. Його можна тлумачити й розуміти, як заманеться, але Ісус недвозначно наголошував на тому, що бажає бачити плоди віри. 

Віра – для правильного розуміння – є невід’ємною основою Небесного Царства. Міцна віра в Бога, Який, проявляючи милосердя, наблизився до людей в Ісусі, Який сьогодні близько до людей у Святому Дусі і Який через грядущого Ісуса Христа приведе підготовлених віруючих у безпосередню близькість з Собою, є запорукою Небесного Царства.  [повністю]

Мої дорогі брати й сестри по вірі, з глибокою повагою, любов’ю і вдячністю до Бога я пишу вам ці рядки. З Божої ласки я мав змогу працювати з Окружним Апостолом Енріке Едуардо Мініо в Аргентині, Болівії та Парагваї. Скрізь, де я працював, переконувався, що віра наших братів – це те, що об’єднує нас у духовному житті. Це, так би мовити, дорогоцінне місце зустрічі в Господі. 

Будь-яке місце має свою особливість, будь-яка країна і будь-який регіон мають властиві тільки їй звичаї, будь-яка громада відрізняється від іншої, але віра в Ісуса Христа є тією самою. Деяким віруючим притаманне стійке віросповідання, іншим – високі помисли, але при будь-якій розмаїтості віра в Господа об’єднує всіх нас.  [повністю]

Неділя, 8 травня 2022 року. Двері церкви громади Зінциґ, розташованої в долині Ар, знову відкриті після сильнішої повені, що відбулася в липні 2021 року. Наступного дня після повені я побачив 13-річного Данила. Він допомагав прибирати бруд з території церкви. Нещодавно мала відбутися його конфірмація. Я спонтанно погодився провести це церковне дійство. Ми познайомилися з ним за декілька років до цього, у клініці, коли відвідували його настоятеля, який занедужав. Данило ще у підлітковому віці вершив учинки з Богом – відвідував хворих.

 «Вершімо вчинки з Богом» – саме під такими гаслом пройшло богослужіння з нагоди цьогорічної Конфірмації, воно пронизувало також вітальне слово Першоапостола. Бог не вимагає від нас великих подвигів, а запрошує працювати разом з Ним. Вершити вчинки з Богом – означає працювати разом з Богом. Така праця відбувається в основному під час богослужіння: «Богослужіння – це діяння Бога по відношенню до людини й праця людини на користь Бога» (КНЦ, п. 12.1). 

[повністю]