Деякі люди вважають, що конфлікт – це відображення поганих стосунків. Однак це не так, бо конфлікти є частиною нашого життя і наслідком невирішених розбіжностей. Вони викликані різними потребами й бажаннями, які не завжди очевидні, а тому призводять до непорозумінь. Такі конфлікти можна вирішити шляхом бесіди й зміни власної точки зору.

У Біблії, як і в повсякденному житті, ми знаходимо чимало різних випадків конфліктів. Особливо влучним прикладом духовної опіки Ісуса та Його допомоги у вирішенні внутрішнього конфлікту є історія про учнів, які йшли дорогою в Еммаус. Ісус першим вийшов їм назустріч, Він наблизився і супроводжував Своїх учнів. Він не докоряв їм за те, що вони не зрозуміли його пояснень, які Він давав раніше, а наблизився до них і не вимагав миттєвого вирішення конфлікту. Він утрутився у їхню бесіду й Своїми питаннями спонукав їх висловити очікування, яке не виповнилося: «А ми сподівались, що це Він Той, Хто має визволити Ізраїля».

[повністю]

Коли ми розмірковуємо про Бога, то є речі, які ми сприймаємо цілком нормально. Наведу лише один приклад: Бог знає про кожну людину. Він знає думки й почуття кожної людини. Уявіть-но, існують мільярди людей. І Бог щосекунди знає, про що думає і що відчуває кожна людина. 

Він бере участь у житті кожної людини, цікавиться нею, бо любить її. І кожна людина каже про себе: «Бог точно знає, про що я думаю, що відчуваю, Він бере участь в моєму житті». І це стосується мільярдів людей.

Воістину, Бог великий! Бог досконалий! Він ніколи не помиляється. Ідеальними є слова й діла Бога. Вони не потребують виправлень. Бог не каже: «Ось це треба негайно виправити, спробую це зробити». 

[повністю]

Спільність – це одна з найхарактерніших ознак перших християн. Окрім науки Апостолів, ламання хліба й молитви, спільність по-особливому визначала життя єрусалимської громади. Спільність має різні значення. Вона сягає від випадкового спілкування людей у вагоні поїзда чи з колегами по роботі, а також спілкування за інтересами й захопленнями аж до подружньої спільноти, яку ми обираємо самостійно й визначаємо за власним бажанням та з великим ступенем добровільності. Тепер перейдемо до спільності перших християн Єрусалима.

Виголошена на П'ятидесятницю, натхненна Святим Духом проповідь Апостола Петра торкнулася сердець багатьох присутніх. Тоді 3000 людей охрестилися і згодом до цієї спільноти долучилося чимало людей, які повірили в Ісуса Христа. Невелике коло Апостолів і віруючих, які ще за життя Ісуса слідували за Ним, сповнилися неабиякою радістю, бо мали змогу жити разом у значно більшій громаді: «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було» (Дії 2, 44-45). Радісне почуття викликала також готовність ділитися один з одним грішми й майном. (Багато богословів називають це «спілкуванням маєтків».) Відтепер їхньому життю були властиві нові ознаки: спільними у них були піст, молитва, щоденне святкування Причастя Ісуса Христа й очікування незабарного Пришестя Божого Сина.  Перші труднощі почали виникати тоді, коли до їхньої громади почали приєднуватися чужинці, як-от грекомовні євреї, які іммігрували до Палестини. Під час споживання трапези вони почували себе обділеними й скривдженими. Таке невдоволення негативно позначалося на спільності громади. Тому Апостоли поставили для цієї служби «сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости» і представили їх спільноті як дияконів, які стежили за справедливим розподілом їжі й таким чином сприяли тому, аби не було проявів обурення.

[повністю]

Кожна людина вирішує самостійно, у кого чи у що вона вірить. Однак прийняте нею рішення має свої наслідки. Ми, християни, прийняли рішення сповідувати віру в Триєдиного Бога. Це рішення має позначатися на нашому повсякденному житті. Віра в Бога, Всемогутнього Творця, є головною складовою нашої віри.

 Віра у великого Бога витісняє будь-що інше, адже Бог у нашому житті – це Альфа й Омега, Засновник і Завершитель. Нагородою за нашу віру буде те, що ми прийдемо до Бога й житимемо у вічному й безпосередньому єднанні з Ним. Бог подарував цю можливість усім людям і для цього послав Свого Сина Ісуса Христа. В Євангелії від Івана Ісус Христос мовить про Себе: «Я – путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця,як тільки через Мене» (Івана 14,6). Ця «путь» пролягає через Церкву, яку Ісус подарував людям. «Істина» полягає у тому, що Ісус Христос був посланий Своїм Отцем, аби принести Себе в жертву заради спасіння всіх людей. А «життя» має той, хто споживає Тіло і Кров Христа і таким чином наповнюється сутністю Божого Сина.

[повністю]

Що таке надійність? У Псалмах знаходимо відповідь на це питання: «Навчи ж нас дні наші рахувати, щоб ми дійшли до розуму доброго» (Псалом 90, 12). То що являє собою надійність? Що саме дарує нам надійність і безпеку? Ми щодня свідомо чи несвідомо ставимо собі ці запитання і даємо відповіді.

Ви прогулюєтеся парком. Смеркає. Раптом у кущах поруч із вами роздається гучний тріск. Ви налякані до смерті. Усі м’язи напружені, очі від страху широко розплющені. Ви хочете утекти, але скуті страхом, ви, немов паралізовані. Це – небезпека, протилежність до надійної безпеки. Норберт і Сільке – батьки двох маленьких хлопчиків, трьох та п’яти років. Коли старший син почав повзати, то вони обстежили всю квартиру, знайшли небезпечні місця і, наскільки це було можливо, знешкодили їх. 

[повністю]

На богослужінні у Лейпцигу Першоапостол зосередив нашу увагу на людях, яким доводиться нести важкий тягар і до яких по-особливому звернене запрошення Господа «Прийдіть до Мене».

Люди неабияк страждають, коли зазнають втрату: втрату довіри до Бога, власної гідності, радості служіння Господові у громаді чи навіть радості від спілкування у громаді, коли зазнають кривду або розчарування. Чимало наших братів і сестер глибоко засмучені, бо, як їм здається, в їхній сім'ї, у дітей чи онуків втрачається віра в Господа та Його справу. Але Христос знову й знову запрошує засмучених прийти до Нього, аби облегшити й заспокоїти їх, аби дарувати надію, що втрата, яку вони зазнали, не є незворотною. Одна подружня пара готувалася до відзначення золотого весілля. Серед тижня, перед богослужінням з даруванням шлюбного благословення, я відвідав цю подружню пару і молився разом з ними про особливе благословення.  [повністю]