Згадаймо  про  Голгофу.  Тоді  Ісус  перебував  у  вельми  складній  ситуації;  коли  Він,  можливо,  –  я  не  знаю  цього  –  не  до  кінця  розумів  Свого  Отця.  Коли  Він  був  на  межі  Своїх  людських  сил.  І  що  Він  все  ж  мовив?  «Отче,  у  Твої  руки  

віддаю  духа  Мого!»  (Від  Луки  23,  46).  Він  продовжував  плекати  довірливі  стосунки  зі  Своїм  Отцем  і  віддав  Себе  Йому  в  руки.  Скажу  про  це  своїми  словами:  «Отче,  Я  вже  нічого  не  розумію;  Я  на  межі  сил  і  більше  не  можу;  але  продовжую  довіряти  Тобі  й  віддаю Себе у Твої руки». Отже, Ісус виявляв у найважчий момент [повністю]

Одна жінка мала десять драхм (срібних монет) і загубила одну з них. Вона, аби знайти згублену драхму, обшукала ввесь дім, перевернула все верх дном і врешті-решт знайшла її. На цьому можна було б поставити крапку в цій притчі. Та Ісус Христос продовжував: жінка покликала своїх подруг і сусідок та просила їх розділити з нею радість від того, що знайшла загублене. Це – короткий виклад притчі Ісуса Христа. 

Повернімося до кінця цієї притчі. Жінка знайшла загублену драхму і покликала своїх сусідок і подруг, аби вони пораділи разом із нею. Дещо дивно, чи не так? Нам з вами не раз доводилося засунути кудись, згубити, втратити чи забути якусь річ. Як ми поступали, коли знаходили її і в нас знову було все гаразд? Чи кликали ми сусідів і друзів, чи святкували ми разом з ними з цього приводу? Навряд.  [повністю]

 Людському життю притаманні зміни. Вони є необхідними і нерідко вельми бажаними. Однак зміни можуть викликати невпевненість. Можливо, ви, дорогі читачі, відчуваєте, що в Новоапостольській церкві відбуваються ті чи інші зміни і що християнська віра в цілому зазнає істотних змін. Процеси, які відбуваються у суспільстві, у релігійному й християнському світі, а також у житті новоапостольського віруючого не слід розглядати ізольовано.

[повністю]

Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло. Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси». Причину для цього великого свята світла пророк сая бачить у наступному: «Бо Дитя нам народилося…»

Як можна відзначати свято світла серед пітьми, у найкоротші й найтемніші дні північної півкулі Землі; свято, яке має дати змогу всім: дорослим і малим, молодим і літнім – сповнитися світлом сонця любові і теплим почуттям захищеності? Як можна відзначати свято світла посеред пітьми?

[повністю]

 На Різдво відбулося щось незбагненне: Божий Син став Людиною, ось Він – новонароджене Немовля, Яке лежить у яслах хліва, а не в царських палатах. Він з’являється на світ не в престольній мантії римського імператора, а, як будь-яка тогочасна бідна дитина, сповитим в убогі пелюшки. І все ж Він – Божий Син.

Новонароджене Немовля, ледве з’явившись на світ, наражається на небезпеки. Про це у дещо прихованій формі мовиться у Євангелії від Івана: «І Світло світить у темряві, і не пойняла Його темрява. (…) Прийшло до своїх, – а свої Його не прийняли» (Від Івана 1,5 і 11).

[повністю]

Будь-яка людина бере на себе в житті відповідальність. Чим дорослішими ми стаємо, тим більший обсяг відповідальності ми беремо на себе. Іноді відповідальність є для нас непосильною, а іноді – легкою і приємною. Отже, є справи, за виконання яких ми беремося залюбки,а за інші – менш завзято.

[повністю]

Де б тільки Першоапостол не проводив богослужіння, вони викликають у братів і сестер неабияке захоплення. А коли він проводить богослужіння у Франції, то служить невеликому колу «своїх» братів і сестер, багатьох з яких знає особисто, і проповідує рідною французькою мовою. Він, як і ми, добре знає ціну словам: «У гостях добре, а вдома – краще!» Супроводжувати його, коли він перебуває вдома, чути його змістовну проповідь і бачити сповнене любов’ю спілкування з братами й сестрами викликає неабияку радість.

[повністю]