Коли ми розмірковуємо про Бога, то є речі, які ми сприймаємо цілком нормально. Наведу лише один приклад: Бог знає про кожну людину. Він знає думки й почуття кожної людини. Уявіть-но, існують мільярди людей. І Бог щосекунди знає, про що думає і що відчуває кожна людина. 

Він бере участь у житті кожної людини, цікавиться нею, бо любить її. І кожна людина каже про себе: «Бог точно знає, про що я думаю, що відчуваю, Він бере участь в моєму житті». І це стосується мільярдів людей.

Воістину, Бог великий! Бог досконалий! Він ніколи не помиляється. Ідеальними є слова й діла Бога. Вони не потребують виправлень. Бог не каже: «Ось це треба негайно виправити, спробую це зробити». 

[повністю]

Спільність – це одна з найхарактерніших ознак перших християн. Окрім науки Апостолів, ламання хліба й молитви, спільність по-особливому визначала життя єрусалимської громади. Спільність має різні значення. Вона сягає від випадкового спілкування людей у вагоні поїзда чи з колегами по роботі, а також спілкування за інтересами й захопленнями аж до подружньої спільноти, яку ми обираємо самостійно й визначаємо за власним бажанням та з великим ступенем добровільності. Тепер перейдемо до спільності перших християн Єрусалима.

Виголошена на П'ятидесятницю, натхненна Святим Духом проповідь Апостола Петра торкнулася сердець багатьох присутніх. Тоді 3000 людей охрестилися і згодом до цієї спільноти долучилося чимало людей, які повірили в Ісуса Христа. Невелике коло Апостолів і віруючих, які ще за життя Ісуса слідували за Ним, сповнилися неабиякою радістю, бо мали змогу жити разом у значно більшій громаді: «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було» (Дії 2, 44-45). Радісне почуття викликала також готовність ділитися один з одним грішми й майном. (Багато богословів називають це «спілкуванням маєтків».) Відтепер їхньому життю були властиві нові ознаки: спільними у них були піст, молитва, щоденне святкування Причастя Ісуса Христа й очікування незабарного Пришестя Божого Сина.  Перші труднощі почали виникати тоді, коли до їхньої громади почали приєднуватися чужинці, як-от грекомовні євреї, які іммігрували до Палестини. Під час споживання трапези вони почували себе обділеними й скривдженими. Таке невдоволення негативно позначалося на спільності громади. Тому Апостоли поставили для цієї служби «сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости» і представили їх спільноті як дияконів, які стежили за справедливим розподілом їжі й таким чином сприяли тому, аби не було проявів обурення.

[повністю]