Одна сестра по вірі розповіла про своє перше богослужіння, яке відвідала після спалаху коронавірусу; вона ділиться своїми враженнями.

Несь почуття тривоги охопило мене і я неабияк хвилювалася. Що чекає на мене? Чи все буде гаразд? Чи існує можливість, попри коронавірус, знову приходити в церкву? Водночас мене переповнювала радість. Нарешті я маю змогу знову прийти «у свою церкву», у свою громаду. Трансляції богослужінь по Інтернету були прекрасними й дуже важливими. Вони додавали мені сили духу протягом усього часу карантину, однак, мені все ж не вистачало спілкування у церкві, а найперше – Святого Причастя. Богослужіння, яке відбувається вдома перед екраном телевізора, – це дуже зручно, однак, воно не здатне замінити повноцінного богослужіння у церкві. Удома в мене виникало почуття, неначе Господь приходив до мене в гості. А мені хотілося більшого – прийти до Нього. Я хотіла продемонструвати Господові, що для мене вельми важливо прийти у Його дім. 

[повністю]

Страх і спокій – абсолютно протилежні поняття. Страх наповнює серце неспокоєм. Страх у гіршому випадку може навіть сковувати людину, викликати паніку чи призводити до неконтрольованих дій.

Якщо уважно приглянутися до світу тварин, то побачимо, що кролики завмирають, щойно побачать змію. Така тактика може бути успішною, якщо змія не помітить жодного шерхоту. Вона просто поповзе далі; однак, таке трапляється дуже рідко. А ось заєць, навпаки, як тільки побачить лисицю, то щільно притискається до землі й прикидається зовсім непомітним. Він продовжує нерухомо лежати, навіть коли лисиця проходить повз нього. Однак, як тільки ситуація загострюється і стає небезпечною, то заєць миттю зривається і стрімголов, зигзагоподібно біжить геть, навіть перекидається у повітрі. Саме так заєць часто спасається від мисливців. Отже, з цього ми робимо висновок: страх – це абсолютно природне почуття, яке рятує життя.

[повністю]