Ми живемо у світі, де майже все вираховується і фіксується. Сьогодні на порядку денному знаходяться вимірювання, зважування і підрахування, результати яких використовують для збору й оцінювання статистичних даних. Саме тому ми, люди, легко розпізнаємо співвідношення та різницю між великою і малою кількістю, багатством і бідністю, добром і злом. 

Цікаво довідатися про Божественні співвідношення, які відображені у Священному Писанні. Ми, люди, вельми прискіпливо ставимося до будь-яких утрат. Ретельний розгляд притч Ісуса про блудного сина (Лк 15, 11-32), про втрачену драхму (Лк 15, 8-10) чи про загублену вівцю (Від Луки 15, 4-7) свідчить також про те, що навіть Ісус – з нашої точки зору – розглядав незначну втрату як людську прогалину й закликав докладати неабияких зусиль, аби надолужувати втрачене. 

Коли ж мова заходить про людські риси характеру – зокрема про людські недоліки – то тут існують зовсім інші співвідношення й оцінювання. Про таке оцінювання ми довідуємося з притчі Ісуса про сіяча (Від Марка 4, 3-20). 

[повністю]

Одна сестра по вірі розповіла про своє перше богослужіння, яке відвідала після спалаху коронавірусу; вона ділиться своїми враженнями.

Несь почуття тривоги охопило мене і я неабияк хвилювалася. Що чекає на мене? Чи все буде гаразд? Чи існує можливість, попри коронавірус, знову приходити в церкву? Водночас мене переповнювала радість. Нарешті я маю змогу знову прийти «у свою церкву», у свою громаду. Трансляції богослужінь по Інтернету були прекрасними й дуже важливими. Вони додавали мені сили духу протягом усього часу карантину, однак, мені все ж не вистачало спілкування у церкві, а найперше – Святого Причастя. Богослужіння, яке відбувається вдома перед екраном телевізора, – це дуже зручно, однак, воно не здатне замінити повноцінного богослужіння у церкві. Удома в мене виникало почуття, неначе Господь приходив до мене в гості. А мені хотілося більшого – прийти до Нього. Я хотіла продемонструвати Господові, що для мене вельми важливо прийти у Його дім. 

[повністю]

Страх і спокій – абсолютно протилежні поняття. Страх наповнює серце неспокоєм. Страх у гіршому випадку може навіть сковувати людину, викликати паніку чи призводити до неконтрольованих дій.

Якщо уважно приглянутися до світу тварин, то побачимо, що кролики завмирають, щойно побачать змію. Така тактика може бути успішною, якщо змія не помітить жодного шерхоту. Вона просто поповзе далі; однак, таке трапляється дуже рідко. А ось заєць, навпаки, як тільки побачить лисицю, то щільно притискається до землі й прикидається зовсім непомітним. Він продовжує нерухомо лежати, навіть коли лисиця проходить повз нього. Однак, як тільки ситуація загострюється і стає небезпечною, то заєць миттю зривається і стрімголов, зигзагоподібно біжить геть, навіть перекидається у повітрі. Саме так заєць часто спасається від мисливців. Отже, з цього ми робимо висновок: страх – це абсолютно природне почуття, яке рятує життя.

[повністю]

Мені далося нелегко виконати прохання і написати цю статтю. Я люблю писати, але не тепер, у травні, у розпал коронавірусу? Адже все здається мені таким недоречним. Як можна жити перед лицем смерті? Як розуміти сучасну історію? Як можна відважитися писати щось перед лицем незбагненного? Я чимало молюся.

 У даний час ми набуваємо досвід, який людство пройшло ще у давнину: вірус здатний вразити й убити сотні тисяч людей. І жодні медичні засоби не допомагають. У деяких країнах заклали навіть братські могили. Жодних відвідувань скорботних і хворих чи людей похилого віку. Заборона виходити з дому чи вирушати у подорож. Відкладаються давно заплановані весілля чи інші урочистості. Наслідки світової економіки й геополітики непередбачувані. Для чого все це? Чому немає Святого Причастя? Чому не дозволяють в і д в і д у в а т и хворих людей? Існує чимало відкритих питань …

Здається, що все змінилось. Чи це так?

[повністю]

Гра вабить багатьох людей. Під час гри ти спілкуєшся з іншими людьми, міряєшся з ними силою або уміннями, обмінюєшся думками, радієш чи сумуєш. Особливо людей вабить словесна гра. Неймовірне звучання слів повідомляє партнерові про щось таке, що змушує замислитися. Словесні ігри відбуваються тоді, коли твориться нове слово чи коли суперник знаходить влучне за значенням слово. Поети – справжні майстри словесних ігор. Ось – достойний приклад: «Співаки – це знавці душ, а не грішники, що ваблять своїм голосом». 

[повністю]

Ідеал громади, напевно, добре передає біблійна цитата: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Діяння 2, 42). Реальність, однак, показує, що наші громади значною мірою відрізняється від цього ідеалу і мають недоліки. «Воно так і є!» – це погана відповідь. Ісус не бажає чути її. Деякі Божі діти стикаються в громаді з «вульгарністю» і підлістю, що завдають біль, віддаляють від Ісуса Христа і не мають з Ним нічого спільного. 

Створення у громаді різних груп і «таборів» може вельми нашкодити й зруйнувати її. У громаді, де люди обмовляють одного, замість того, щоб спілкуватися один з одним, уже проростають руйнівні паростки. Громада живе завдяки згуртованості, а не розподілу! Деякі люди вважають, що мають повне право щось отримувати від громади – замість того, аби щось давати й брати активну участь у її житті. 

[повністю]

Спершу я опишу свою діяльність. Серед іншого, я відповідаю за апостольський округ «Східно-Капській регіон» у Південно-Африканській Республіці (ПАР). Цей регіон охоплює найбіднішу територію країни. Тут люди неабияк потерпають від великого безробіття, бідності, злочинності й тривалих періодів посухи. 

Ця місцевість представлена неймовірним розмаїттям народів, культур і мов і тут спостерігаються величезні розбіжності в доходах населення й освіті. 

Тепер ми, власне, підійшли до теми: терпіння.  [повністю]