Бути спокійними значить зберігати душевний спокій і спокійно ставитися до того, на що годі вплинути. Будні багатьох людей виглядають по-іншому: ми маємо проблеми, гніваємось або зазнаємо стрес, відчуваємо напругу. Усе це негативно позначається на нашому здоров’ї.
Адже тоді нам, замість діяти, доводиться витрачати багато енергії на вираження власних емоцій. Людина, яка нервує чи має страх, є нездатною вміло діяти й швидко потрапляє в стан, що паралізує її.
67-літня Сабіна (звати її, власне, по-іншому) посміхається: «Чи є пенсіонер, який має час?» Якщо вона не поїхала у відпустку чи не опікується своїми онуками, то співає у хорі або грає у невеличкому оркестрі, прибирає церкву чи є там, де потрібна її допомога. А її чоловік завжди поруч з нею. Обоє ще здорові й мають змогу утримувати самих себе. У них усе інакше, ніж було з їхніми батьками.
Друге Пришестя Ісуса Христа і вхоплення Його Невісти в Небесну обитель – це основа нашого віросповідання. Сам Господь обіцяв, що прийде вдруге. У Своїх прощальних промовах Він зокрема мовив: «І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до Себе візьму, щоб і ви були там, де Я» (Від Івана 14, 3). Під час вознесіння Ісуса Христа Ангели також підтвердили цю обітницю. Два мужі в білих одежах приступили до апостолів, що дивилися на Господа, Який зносився у небеса, і мовили: «Мужі галілейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, Який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо» (Діяння 1, 11). Про цю Господню обітницю звіщали апостоли давнього часу, про неї звіщають також апостоли сьогодення. Мета нашої віри – бути з Господом під час Його Другого Пришестя. [повністю]
У своєму Посланні до римлян апостол Павло прославляв Божу велич і зокрема мовив: «О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні Його постанови і недослідимі Його дороги!» (Римлян 11, 33).
У цьому Посланні він серед іншого зупинявся на конфлікті, який спалахнув між першими християнами-юдеями й християнами-язичниками. Апостол, зокрема, наголошував, що жоден з них не має перевагу над іншим.
Усі – юдеї та язичники – згрішили перед Богом, й завдяки Його милості можуть осягнути вічне спасіння. Спізнання того, що Бог є суверенним у Своїх діяннях, що Він вірно опікується й проявляє Свою любов до нас, неодмінно – як мовиться у заголовку до цієї глави – викликає у нас бажання величати Бога, а також – Його чудесні діяння.
Ранок. Пора сніданку. Донька вже з’їла свій бутерброд. Вона поспішає в свою кімнату, аби по мобільному телефону поговорити зі своєю подругою про щось «надзвичайно важливе». Син ще продовжує лежати в ліжку; удає, що спить. Мати просить доньку, аби вона затрималася на декілька хвилин; а сама стрімголов біжить на другий поверх, аби підняти сина. Через годину розпочинаються уроки!
У червні 2013 року я вперше у своєму житті приїхав в Анголу. Тоді я супроводжував Першоапостола. Серед інших церковних заходів він проводив богослужіння у столичній Луанді, в основу якого поклав біблійну цитату з 2-ого Корінтян 13, 13: «Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа з усіма вами!» Ці слова ми вживаємо для виголошення завершального благословення наприкінці кожного богослужіння.
Одна п’ятирічна дівчина разом з іншими дітьми католицького садочку під час богослужіння вийшла вперед для того, аби отримати благословення від керівника цього закладу. Після того, як це відбулося, вона обернулася, глянула на своїх батьків і знизувала плечима. Бо не зрозуміла церемонії, що відбулася над нею: її, поклавши руки на голову, благословляли й наставляли благими побажаннями. Це було для дівчинки чимось загадковим. Разом з іншими дітьми вона потім повернулася на своє місце. [повністю]
